«Мамо, не звинувачуй себе»: як у Буші загоюють серця після втрати синів на війні
- У Буші побували матері, чиї сини не повернулися з війни.
- Відпочинок для них організувала Ольга Чернілевська, її син Ілля загинув у бою з російськими окупантами.
- Чому згорьована жінка вирішила підтримати інших матерів?
- Що кажуть ті, хто відгукнувся на її пропозицію?
— Найстрашніші для мене дні — 7 травня і 10 червня, — написала у Фейсбуці Ольга Чернілевська. — Це день загибелі і день народження сина Іллі. Якщо у цей період у спілкуванні зі мною здалося, що я не зовсім адекватна, то вам не здалося. Але мушу вибиратися з цього.
Після цих слів пані Ольга повідомила про запрошення на відпочинок у село Буша на Ямпільщині таких, як вона, жінок, які не дочекалися своїх дітей з війни.
—У мальовничій Буші не чути сирен і вибухів, тут цілюще повітря, ліс, річка, є музейчики, смачна кава, а для вас пропоную свої чудові хатинки, — йдеться у дописі пані Ольги. — А в день літнього сонцестояння у Буші відбувається щось неймовірно казкове.
Другий рік поспіль небайдужа до чужого горя жінка організовує такий відпочинок. Надає приїжджим матерям місця у власних садибах, шукає спонсорів, аби ті оплатили їм харчування.
На її запрошення відгукнулися троє матерів із Житомирщини. Щоправда, одній з них не вдалося приїхати.
Ось що розповіли вони журналісту «20 хвилин».
Наш первісток, блакитноокий хлопчик
—Мені хочеться підтримати матерів, які вже ніколи не побачать своїх синів, — каже Ольга Чернілевська. — Тут, у селі, не тільки цілюще повітря і гарна енергетика. Зрозуміло, що природа позитивно позначається на організмі. Важливо ще одне — матері опиняються серед своїх. У кожної з нас однакове горе. Тільки ті люди, хто пережив страшний біль втрати, можуть зрозуміти одне одного. Нам важливо побути у середовищі «свій серед своїх». Ніхто інший не зрозуміє нас так, як це розуміємо ми одна одну.
На будинку пані Ольги можна побачити великий мурал. На ньому зображено її кровинку — сина Іллю. Каже, це наш первісток, наш блакитноокий хлопчик. Від народження наділений гострим розумом, добрим серцем, безмежним талантом. Він був поетом, музикантом, композитором, перекладачем, актором дубляжу. У ас війни став мужнім воїном.
Ілля не мав жодного досвіду воїна. Попри це, добровільно пішов до Територіальної оборони Києва уже у перші дні великої війни. А 8 березня став до лав ЗСУ. Служив у складі 110-ї бригади у військовій частині А4007. Загинув 7 травня 2022 року у районі селища Кам’янка Покровського району на Донеччині. На той час йому було тільки 30 років.
Після його загибелі батьки видали дві поетичні збірки сина: «Я птах між тенет» та «Час летіти мені». До речі, першу з них презентували у нашому педагогічному університеті імені Михайла Коцюбинського. Саме тут у свій час навчався його батько Станіслав Чернілевський, знаний кіномитець, поет, сценарист. Народився у селі Жван колишнього Мурованокуриловецького району.
Носять значки із портретами синів
Людмила Дубчак приїхала у Бушу з сусідньої області, вона представляє ГО «Об’єднання матерів і захисників Житомирщини». Жінка проживає у Бердичеві. Іншу її землячку звати пані Раїса. Вона з Коростишева. Обох їх об’єднало велике горе — сини загинули на війні. У синів були однакові імена — Олексій. Їхні портрети матері носять на значках. Кажуть, такі значки виготовляють, зокрема, у Бердичеві на підприємстві «Транзит».
—Мій синок загинув у вік Христа, йому було тільки 33 роки, — згадує пані Людмила. — Воював у 77-й аеромобільній бригаді бойовим медиком. Мав вищу освіту за спеціальністю «фізична реабілітація». Міг не йти на війну. На той час працював за кордоном. Повернувся додому, каже, мамо, як я можу бути далеко від дому, коли на мою землю прийшли окупанти, я приїхав тебе захищати.
Її сину дали незвичний позивний — «Вишиванка». Воно й не дивно, йому подобалися вишиванки. Личило таке вбрання.
16 листопада 2022 року у бою під Бахмутом обірвалося життя бойового медика. Рятував інших, а себе не зміг…
У пані Раїси син Олексій служив на посаді головного сержанта, був командиром гармати. Загинув так само восени 2022-го, сталося це 17 вересня, на той час йому виповнилося 28 років.
У Бушу жінки привезли прапор своєї ГО, показали значки з портретами синів.
Оглянули село, усі його історичні місця, зокрема, скельний храм. Серед зображень на камені можна побачити оленя. Пані Людмила каже, що ця тварина багато значить у скіфській культурі. За її словами, неспроста до наших часів має імена і назви, що походять від назви цієї тварини.
Гайдамацький як жінка називає Козацьким яром. На її думку, так буде правильніше. Бо ж ця перлина з каменя ними валами утворилася не в часи гайдамаків, а значно раніше.
Побували гості також на горі Лисківка. Там зустріли схід сонця у день літнього сонцестояння.
Знов хочеться в Бушу
—Ми тільки повернулися додому, а мене вже знов кличе Буша, — каже Людмила Дубчак. — Унікальне місце для відновлення сил. У Буші спокій на душі.
Пані Людмила бере участь у заходах, які проводить «Об’єднання матерів і дружин захисників України».
—Після одного з проектів я відчула певні зміни у собі, — розповідає жінка. — Тепер ділюся набутим з такими жінками, які теж пережили горе через втрати на війні.
Як пояснила співрозмовниця, кожна матір відчуває у собі провину за втрату сина. Кожну мучить сумління через те, що у загибелі дитини є її вина. Відчуття провини не дає спокою ні вдень, ні вночі. У голові рояться безліч думок. Думається про те, що дитина була б жива, якби мама не пустила її на війну.
Такі думки глибоко сидять у свідомості матерів.
—Я хочу сказати згорьованим матерям, щоб вони перестали звинувачувати себе у тому, що їхні сини пішли на війну, — говорить Людмила Дубчак. — Не треба шукати вини у собі. Це було рішення наших дітей. Вони не могли вчинити інакше. Ми не змогли б змінити ці рішення, бо їх приймали дорослі сини.
Пані Людмила уточнила, що до такого висновку вона дійшла після участі у проекті під назвою: «Дати матерям надію». Цей проект організовувало київське «Об’єднання матерів і дружин захисників України».
Вам щира подяка, пані Ольго!
Наприкінці розмови пані Людмила і пані Раїса висловили щиру вдячність Ользі Чернілевській за таку гарну організацію у проведенні часу у мальовничій Буші.
Пані Ольга могла не перейматися такими клопотами, кажуть мої співрозмовниці. Нині такий час, що свої справи не вдається вирішити. Вона ж взяла на свої плечі ще й клопоти про інших, незнайомих їй людей. Незнайомих, але не чужих. Бо ми, матері, які втратили дітей, поріднилися між собою. Нас поєднало горе, але наші серця не збайдужіли у ставленні до інших.
Читайте також:
«Де ваші речі подіти?»: як мобілізованого лікаря-полярника з Хмільника «викинули» з кабінету
Вінничанин отримав десять років ув'язнення за проросійські дописи в соцмережах
Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.
